Сено просится мне в чай А сiно проситься у чай

Здесь сено просится мне в чай

Ну как стихи мне не писать,
Когда дом светлый ожидает,
А в нём лампадку зажигает
И  молится за нас там  мать,
Где  я, как прежде молодая?

Скажите, как не быть  хмельной,
Когда в саду пьянит так вишня
В своём рубиновом монисте,
Когда  до  звёзд достать рукой,
И кадка с жаром очень низко?

Душе так хочется запеть,
Когда ей бархатцы моргают,
Берёзка гнётся завитая,
А хмель вокруг обвил плетень,
Собою астры заслоняя.

Здесь сено просится мне в чай,
Играет ветер на цимбалах,
И подпевает ставням явор,
И на траве росы печать,
А в небе дымка кружевная...

Ну, как об этом мне молчать ?


            А СІНО ПРОСИТЬСЯ У ЧАЙ (оригинал)
               
Ну як вірші тут не писати,
Коли чекає світла хата,
А в ній лампадочка горить,
Старенька молиться там мати
І моє серденько щемить?

Коли  п’янить чарівна вишня
В своїм рубіновім намисті,
Ввібрали сонце нагідки,
Діжа з вогнем сідає нижче,
А ясні зорі - навпаки.

Якщо моргають чорнобривці,
Берізка ніжиться в завивці,
Плететься догори ось хміль,
А маргаритки білолиці
Самі лягають на папір.

Тут вітер грає на цимбалах,
Скрипить, співа старенький явір,
А сіно проситься у чай,
Складає  пазли небо з хмарок,
А на траві - роси печать…

Ну, як  про це мені мовчать?