Скинула Ведьма броню

#Віршівідвідьми

Скинула Відьма броню, обернулась на крука,
Морем летіла у землі, де в полі лишивсь її воїн,
В попіл зарила серце тисячолітня розлука,
Крила що ледь пам'ятають: їх має бути двоє,

Перетворившись на звіра бігла лісами хутко,
Слід, що часи стирають,  слухала через кров,
Воїна, що залишив їй тугу свою і смуток,
Знайде вона, бо  зустріч має відбутись знов,

Там, де кургани зріють, полем кістки збирала,
Пісню співала дику й зілля варила з трав,
З місяцем ся родила, з сонцем ущент вмирала,
Щоб її страчений воїн через віки впізнав,

Згинув та відродився, вчув її крик крізь морок:
Чуєш, вставай, жива я, з плоті, гріха й бажань,
Діти твої вже в силі, їм не потрібен порох
Вічної битви, страти, подвигів і страждань,

Чуєш, я Жінка, Мати, Відьма,  Безбожна Лярва,
Та що тебе із Смерті кличе, бо й ти живий,
Тіло моє згадаєш, знову відчуєш барви
Долі своєї, вдачі, й той, що всередині бій,

Бій, що в мені закінчеш, чуєш, я вже готова,
Сили в тобі ще вдосталь, тільки згадай хто Бог,
Я твій Диявол, чуєш, в нас із стобою змова,
Давня, безмежна, вічна: Всесвіт творити вдвох.


Рецензии